Морфосинтаксичні ознаки
ред.
відмінок
|
однина
|
множина
|
Н.
|
па́н
|
пани́
|
Р.
|
па́на
|
пані́в
|
Д.
|
па́нові па́ну
|
пана́м
|
З.
|
па́н
|
пані́в
|
Ор.
|
па́ном
|
пана́ми
|
М.
|
па́нові па́ні
|
пана́х
|
Кл.
|
па́не
|
пани́ пано́ве
|
па́н
Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1с за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -пан-.
Семантичні властивості
ред.
- ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до жонатого чоловіка [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ — Виявляється, товаришу гвардії майор, що ті заводи розбомбили зовсім не німці, а пани американці, — нарешті почав Хома. О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 рр. [СУМ-11]
- ірон. особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ Тільки чудний номер «Народа» вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу. Леся Українка, лист до М. П. та Л. М. Драгоманових, 6 (18) серпня 1894 р. [СУМ-11]
- звичайно із словом-прикладкою: шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ — Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Маруся», 1834 р. [СУМ-11] ◆ — Ну, теперечки, пани-молодці, — сказав Марко, зупиняючи їх, […] а ніч наша. О. П. Стороженко, «Марко Проклятий», 1879 р. [СУМ-11]
- істор. поміщик у старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути. Панас Мирний, «Лихо давнє і сьогочасне», 1897 р. [СУМ-11] ◆ Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда. І. С. Нечуй-Левицький, «Старосвітські батюшки та матушки», 1888 р. [СУМ-11] ◆ Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-орендарів, про важку панщину. З. П. Тулуб, «Людолови», 1934–1937 рр. [СУМ-11] * у порівняннях ◆ — Мовчить!… Та він, мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче; […] поводиться, як той пан з підданками! Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р. [СУМ-11] ◆ М’ясце травицею прикрив [Вовк], // А сам спочинуть ліг тим часом. // Неначе пан який — лежить… Л. І. Глібов, «Вовк та Мишеня», 1853 р. [СУМ-11]
- перен., ірон., зневажл. людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. [≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5] ◆ — Буди вже своїх панів, — наказав Йонька [батькові]. — А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он, прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався: боявся не так сина, як невістки. Г. М. Тютюнник, «Вир», 1960—1962 рр. [СУМ-11]
- істор. той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтеліґенції [≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6] ◆ Настала обідня пора. Син прийшов та й не сам, а з якимсь паном. Панас Мирний, «Рід», I пол. 1870-х рр. [СУМ-11] ◆ От несумнівні сліди присутності чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна було би вважати ділом рук природи[…] Всезнаючий Юрчик каже, що се пани тут колись серебра шукали. Г. М. Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. [СУМ-11] ◆ Батько мій навіть продав десятину землі[…] Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко, і так хотілося «вивчити свого сина на пана». Олександр Петрович Довженко, «Автобіографія», 20 вересня 1940 р. [СУМ-11]
- той, хто має владу над іншими [≈ 7][≠ 7][▲ 7][▼ 7] ◆ — Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце… М. М. Коцюбинський, «Intermezzo», 1908 р. [СУМ-11] ◆ [Йоганна:] Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї волі я повік не вийду. Леся Українка, «Йоганна, жінка Хусова», 1909 р. [СУМ-11]
- ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств суспільства [≈ 8][≠ 8][▲ 8][▼ 8] ◆ — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Конотопська відьма», 1833 р. [СУМ-11] ◆ Несуть пани єсаули // Козацькую збрую. Т. Г. Шевченко, «Хустина», 1847 р. [СУМ-11] ◆ Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя. М. М. Коцюбинський, «Дебют», 1909 р. [СУМ-11] ◆ — Господи, пан підполковник! — скрикнув Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю кинувся до Погиби. М. П. Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р. [СУМ-11]
Синоніми
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
ред.
Прислів'я та приказки
ред.
Найтісніша спорідненість
|
|
- зменш.-пестливі форми: паненятко, паничик, панночка, паннуня, паннуся, пануньо, панятко
- згрубілі: панище
- прізвища: Панич, Паничев, Панчук, Панченко
- ін. іменники: випанок, недопанок, панва, панвія, паненя, панець, панея, панисько, панич, пані, панійка, панія, панка, панна, панова, панотець, паноша, панство, панча, панчук, панщанин, панщанник, панщар, панщизна, панщина, панщинник, панюга, паня, паняга, панянин, панянка, панянство
- прикметники: непанщанний, паненський, паничівський, панівний, пановитий, пановливий, панськоватий, панщанний, панщизняний, панщинний, панянський
- дієслова: впануватися, допануватися, допанькатися, запаніти, опанувати, опануватися, панити, паничувати, паніти, паношитися, панувати, панькати, панькатися, підпанок, полупанок, попаніти, попанячитися, розпаношитися, спанілий, спаніти, спаношитися, упануватися, упанькати
- прислівники: паневкавито, по-панському, по-панськи
|
Зводиться до праслов'янської форми *gъpanъ, від котрої також виникли пол. pan, чеськ. pán, словац. pán, н.-луж. pan. — Запозичення з польської мови; праслов. *gъpanъ цілком певної етимології не має; очевидно, запозичення з давньоіранського джерела; ір. *gu-pāna- / *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» склалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»; менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з жупан «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер III 195—196; Преобр. II 13; Brückner 393; Holub-Lyer 355); безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442—443) відокремлення *panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови; недостатньо обґрунтованою є спроба (Machek ESJČ 531; Holub-Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до pani, яке зіставляється з д.-грец. ποτνία «володарка, пані», давньоінд. pátnī «те ж саме». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до жонатого чоловіка
|
|
|
особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою
|
|
|
шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові
|
|
|
поміщик у старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі
|
|
|
людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.
|
|
|
той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтеліґенції
|
|
|
той, хто має владу над іншими
|
|
|
вічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі перевілейованих верств суспільства
|
|
|