Україна

Див. також україна.
Гляньте Україна у Вікіпедії, вільній енциклопедії.

Українська
ред.

Морфологічні та синтаксичні властивості ред.

відмінок однина множина
Н. Украї́на Украї́ни
Р. Украї́ни Украї́н
Д. Украї́ні Украї́нам
З. Украї́ну Украї́ни
Ор. Украї́ною Украї́нами
М. Украї́ні Украї́нах
Кл. Украї́но* Украї́ни*

У-кра-ї́-на

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка). Префікс: У-; корінь: -край-; суфікс: -ин-; закінчення:

Вимова ред.

Семантичні властивості ред.

Значення ред.

  1. геогр. країна в Центрально-Схiдній Європі, межує з Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою. Через море межує ще й з Болгарією, Туреччиною та Грузією.

Синоніми ред.

  1. Русь
  2. Україна-Русь
  3. Русь-Україна
  4. Київська Русь
  5. Давня Русь
  6. Рутенія

Гіпероніми ред.

  1. країна
  2. україна

Гіпоніми ред.

Усталені словосполучення, фразеологізми ред.

Споріднені слова ред.

Етимологія ред.

Від укр. укра́ї́на, далі від д.-рус. ѹкраина «прикордонна місцевість». Пор. укр. україна, рос. украина, білор. украіна «місцевість за межами Білорусі, куди їздять на заробітки; країна, яка лежить на межі або за межами батьківщини чи області» (Носович), пол. ukraina «прикордонний край; окраїна; далекі краї; край світу», чеськ. ukraina, словац. ukrajina, в.-луж. wukrajina, болг. украйна, мак. украина, словен. ukrajína. — Похідне утворення від край. — Фасмер IV 156—157. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 6: У — Я / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.

Переклад ред.

Список перекладів