абсолютизм

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	абсолюти́зм	—
Р.	абсолюти́зму	—
Д.	абсолюти́змові абсолюти́зму	—
З.	абсолюти́зм	—
Ор.	абсолюти́змом	—
М.	на/у абсолюти́зму	—
Кл.	абсолюти́зму*	—

аб-со-лю-ти́зм

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.

Корінь: -абсолют-; суфікс: -изм.

Вимова

• МФА: [ɐbsɔlʲʊˈtɪzm]

• прослухати вимову

• УФ: [абсол'ути́зм]

Семантичні властивості

Значення

1. форма правління державою, за якої верховна влада належить одній особі (царю, імператору, королю), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади. ◆ Самодіяльність, самотворення, самоуправління, як протилежність абсолютизмові, це розумілось нами, як цілком натуральною, необхідною річчю, як єдиним методом організації політичного й господарського життя, коли мати на увазі розвиток держави й її народів, а не просту, грубу експлоатацію їх. Володимир Винниченко, «Відродження нації», 1920 р. Джерело — [ГРАК].

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: абсолю́тність, абсолю́т, прикметники: абсолю́тний дієслова: абсолютизув́ати прислівники: абсолю́тно

Етимологія

Від абсолю́т, абсолю́тний, абсолютизува́ти, ст. абсолютъ «самодержець, необмежений монарх» (XVIII ст.), nop. нове абсолюти́зм «необмежена монархія»;—рос. болг. абсолю́т, білор. абсалю́т, пол. absolut, чеськ. absolutní, словац. absolútum, в.-луж. absolutny, мак. апсолутен, сербохорв. апсо̀л̄ут, словен. absolut(um); — запозичення з латинської мови; лат. absolutus «викінчений, довершений, необмежений» пов'язане з дієсловом absolvo «звільняю, завершую», утвореного з префікса ab- і дієслова solvo «відв'язую, звільняю, піднімаю», що є результатом видозміни давнішого *se-luo, утвореного з основи sě- (sēd) «без», генетично пов'язаного з основою зворотного займенника *se-, *sue-, укр. -ся, свій, і дієслова лат. luo «розв'язую, звільняю, відпускаю», спорідненого з д.-грец. λύω «тс.», дінд. lunā́ti «ріже, відрізує», укр. ла́ва нове значення «абсолютна ідея, істинне саме по собі, цілковитий, довершений» з'явилось у нім. absolut, звідки прийшло в українську мову через російську.— СІС 9; Шанский ЭСРЯ І 1, 19—21; Walde—Hofm. I 2, 834, II 506—507, 557.— Див. ще абажу́р, ла́ва, свій, себе́.

Переклад

Список перекладів
Ерзянськаmyv: apak kirtä kirdivij

Джерела

• Словник УЛІФ: абсолютизм

Російська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	одн.	мн.
Н.	абсолюти́зм	—
Р.	абсолюти́зма	—
Д.	абсолюти́зму	—
З.	абсолюти́зм	—
О.	абсолюти́змом	—
П.	абсолюти́зме	—

аб-со-лю-ти́зм

Іменник, неістота, чоловічий рід (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не незастосовні.

Корінь: -абсолют-; суфікс: -изм.

Вимова

• МФА : [ɐpsəlʲʉˈtʲizm] (одн.), [] (мн.)

• прослухати вимову

Семантичні властивості

Значення

1. абсолютизм (аналог укр. слову). ◆ И правда: сравните нескольких русских писателей, и вы увидите, что для каждого из них тоска «расейской шири» есть ось, на которую накручиваются все остальные мотивы. Даже для западника Тургенева их настоящее лицо отражается все-таки в зеркале сконденсированного славянофильства Константинов Леонтьевых, в «мракобесии» Розановых. Абсолютизм сделал свое дело. — І справді: порівняйте кількох російських письменників, і ви побачите, що для кожного з них тоска «расєйської ширі» є та вісь, на яку накручуються всі інші мотиви, їхня справжня фізіономія, навіть для західника Тургенєва, відбивається все-таки в дзеркалі сконденсованого слов'янофільства Костянтинів Леонтьєвих, в «мракобєсії» Розанових. Абсолютизм зробив своє діло. Феодалізм визначив велику російську літературу. Микола Хвильовий, «Україна чи Малоросія?» (1926) / переклад А. А. Руденка-Десняка (рос.), 1991 Джерело — [ГРАК].

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від абсолю́т, абсолю́тний, абсолютизува́ти, ст. абсолютъ «самодержець, необмежений монарх» (XVIII ст.), nop. нове абсолюти́зм «необмежена монархія»;—рос. болг. абсолю́т, білор. абсалю́т, пол. absolut, чеськ. absolutní, словац. absolútum, в.-луж. absolutny, мак. апсолутен, сербохорв. апсо̀л̄ут, словен. absolut(um); — запозичення з латинської мови; лат. absolutus «викінчений, довершений, необмежений» пов'язане з дієсловом absolvo «звільняю, завершую», утвореного з префікса ab- і дієслова solvo «відв'язую, звільняю, піднімаю», що є результатом видозміни давнішого *se-luo, утвореного з основи sě- (sēd) «без», генетично пов'язаного з основою зворотного займенника *se-, *sue-, укр. -ся, свій, і дієслова лат. luo «розв'язую, звільняю, відпускаю», спорідненого з д.-грец. λύω «тс.», дінд. lunā́ti «ріже, відрізує», укр. ла́ва нове значення «абсолютна ідея, істинне саме по собі, цілковитий, довершений» з'явилось у нім. absolut, звідки прийшло в українську мову через російську.— СІС 9; Шанский ЭСРЯ І 1, 19—21; Walde—Hofm. I 2, 834, II 506—507, 557.— Див. ще абажу́р, ла́ва, свій, себе́.