розум

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	ро́зум	ро́зуми
Р.	ро́зуму	ро́зумів
Д.	ро́зумові ро́зуму	ро́зумам
З.	ро́зум	ро́зуми
Ор.	ро́зумом	ро́зумами
М.	на/у ро́зумі	на/у ро́зумах
Кл.	ро́зуму*	ро́зуми*

ро́-зум

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -розум-.

Вимова

• МФА : [ˈrɔzʊm] (одн.), [ˈrɔzʊme] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: [ро́зум]

Семантичні властивості

Значення

1. здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність. ◆ Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією… (Вишня О. Твори (I том), 1956, с. 396)
2. те ж саме, що мислення. ◆ «розум» — у широкому значенні — те саме, що мислення, у вузькому — вищий рівень мислення порівняно з інтуїцією й розсудком, - вища пізнавальна здатність людини (Карамишева Н. Логіка, 2011)
3. людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями. ◆ Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 416)
4. зміст, значення чого-небудь. ◆ Невже не можна краще писати?… А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Панас Мирний, V, 1955, 377)

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• Бистрий на розум, бідний на розум, братися за розум, взятися (узятися) за розум, держати (мати) розум у (в) голові (голівоньці), добиратися до розуму, добрати [до] розуму, добрий розум, добувати (добути, доскочити і т. ін.) розуму, доводити (довести) до розуму, (до) розуму доходити (дійти), (до) розуму подоходити, доходити (дійти) своїм (власним) розумом, дурний розум, жити своїм (чужим) розумом, з великого розуму, з дурного розуму, з розумом, зростати розумом, (і) розуму не стає (не стало, не стане) у кого, короткий розум, макітра розуму, мати свій розум; набиратися (набратися) розуму (уму-розуму); наводити (навести) на розум; навчати добру і розуму; на розум кволий; на розум навертати; на розум небагатий; наставляти (наставити) на [добрий] розум; не з твоїм (моїм і т. ін.) розумом робити що; не повно розуму у кого; несповна розуму; питати розуму; питатися чужого розуму; повертати (повернути) [своїм] розумом; прикласти (приложити) розум; природний розум; приходити (прийти) до розуму; розуми поїсти; розумом високий хто; розумом зрілий хто; розуму випитувати у кого; розуму вчитися (учитися); розуму не позичати кому; розуму палата; розуму (уму-розуму) вчити (учити) кого; своїм розумом; старий (старечий) розум; темний розум.
• Брати (взяти, узяти) розумом над ким, брати (взяти, узяти) [собі] на розум, втрачати (втратити, губити, загубити, погубити, стратити, тратити, утратити і т. ін.) розум, глузд за розум завернув, заднім розумом жити, зайти за розум, замутити розум, затемнювати (затемнити) розум, затоплювати (затопляти, затопити) розум у чарці (горілці), затуманювати (затуманити) розум, зашити розум, збивати (збити) з розуму, звихнутий розумом (з розуму), звихнутися розумом (з розуму), зводити (звести) з розуму, здоровий розум, не вашого (твого, його і т. ін.) розуму діло див. діло, (Не) при (своєму (своїм, доброму і т. ін.)) розумі, паморочити розум, повертати (повернути) [своїм] розумом, позбутися розуму, позводити з розуму, приходити (прийти) на розум, рішатися (рішитися) розуму, розкидати (розкинути) розумом, розум бог (господь, страх і т. ін.) відбирає (одібрав, відняв і т. ін.) кому, розум десь дівся (одібрало і т. ін.) кому/у кого, розум тьмариться (тьмарився, потьмарився, гасне, мутиться, туманіє і т. ін.) кому/у кого, розум потьмарило (помутило) що кому, чий, спадати (спасти) на розум кому, спадати (спасти, сплисти і т. ін.) з розуму, стратитися розуму, стерятися розумом, сходити (зійти) з розуму, Чи ти (він, вона) при [в (не в) своєму (своїм)] розумі (розумові)? Чи ти (він, вона) сповна розуму (з розумом)?

Етимологія

Слово, похідне від прасл. umъ (сучасного укр. ум), де виділяється корінь ṷ- (походить від іє. *aṷ-, тобто сприймати органами чуття, розуміти) і суфікс -m-

Переклад

здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність
Іспанськаes: razón Італійськаit: ragione Англійськаen: mind Болгарськаbg: ум Білоруськаbe: ум Німецькаde: verstand Польськаpl: um Російськаru: ум Словацькаsk: um Словенськаsl: úm Чеськаcs: um

мислення

людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями

зміст, значення чого-небудь

Джерела

• Словник УЛІФ: розум

1. http://sum.in.ua/s/rozum
2. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови / С. Караванський. - Л.: БаК, 2012. - 4-те вид., опрац. і доп. - 536 с.