Редагувати

іменникРедагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

відмінок однина множина
Н. а́ а́
Р. а́ а́
Д. а́ а́
З. а́ а́
Ор. а́ а́
М. а́ а́
Кл. а́* а́*

а́

Іменник, неістота, середній рід, незмінний (тип відмінювання 0 за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -а-.

ВимоваРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука «а».◆ — Сергійку, напиши на дошці літеру «а», будь ласка.

СинонімиРедагувати

АнтонімиРедагувати

ГіперонімиРедагувати

ГіпонімиРедагувати

ХолонімиРедагувати

МеронімиРедагувати

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізмиРедагувати

Прислів'я та приказкиРедагувати

Споріднені словаРедагувати

ЕтимологіяРедагувати

Від грецької Α, α

ПерекладРедагувати

СполучникРедагувати

Сполучник.

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

протиставний
  1. поєднує речення, протиставлені змістом одне одному; значенням близький до але, проте, навпаки. ◆ Згода дім будує, а незгода руйнує Номис
  2. із часткою не (сполучення н е, або а н е) поєднує речення (або члени речення), з яких одне виключається іншим. ◆ Не питай старого, а бувалого Номис
  3. поєднує речення (або члени речення), не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак. ◆ Бачить під лісом, а не бачить під носом Номис
  4. поєднує протилежні змістом речення або члени речення, які мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки. ◆ - Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі Шевченко
  5. поєднує підрядне допустове речення з головним. ◆ Коли ідеш ти самотою, То хоч якатвоя тропа, А перед безвістю глухою Душа опиниться сліпа Рильський

ПерекладРедагувати

зіставний
  1. поєднує члени речення або й цілі речення, в яких зіставляються одночасні дії; значенням наближається до тим часом, у той же час. ◆ Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались Шевченко
приєднувальний
  1. приєднує нові речення або члени речення при послідовному викладі думок, описові ряду предметів чи явищ. ◆ Багатим та скупим вливали Розтопленеє срібло в рот. А брехунів там заставляли Лизать гарячих сковород Котляревський
  2. у сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, уживається для поєднання речень або членів речення, зв'язаних між собою часовою послідовністю. ◆ [Русалка Польова:] Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів Леся Українка
  3. поєднує речення, які виражають послідовність подій або порядок розташування чого-небудь у просторі. ◆ Виходжу я од Марусі, і вона мене до воріт доводить, а за нею дітки то-потять дрібненько-важкенько… Марко Вовчок
  4. приєднує до того чи іншого слова в реченні наступне речення або члени речення, які розвивають, доповнюють висловлену думку. ◆ Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася Марко Вовчок
  5. приєднує речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення. ◆ Цар Микола її [волю] приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить Шевченко
  6. приєднує вставні слова або речення у такому ж самому значенні. ◆ В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген, Розумна пані і моторна, Для неї трохи сих імен Котляревський
  7. у сполуч. зі сл. іноді, крім того, найбільше, особливо, може; тим більше, головне, по-друге та ін. приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оцінюють висловлену думку. ◆ Уся хатня робота припала Гафійці, а найбільше мороки завдавали їй свині Коцюбинський
  8. приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення. ◆ Голова задумала, а ноги несуть Номис
  9. у сполуч. зі сл. тому, через те, отже, значить і т. ін. приєднує речення або члени речення, які вказують на висновок, що випливає з попереднього речення. ◆ Як і кожному авторові, а значить, і мені хотілось, щоб переклади вийшли найкращими Коцюбинський
  10. у сполуч. зі сл. все через. приєднує речення або члени речення, в яких розкривається причина того, про що йшла мова раніше. ◆ Не знаю вже, що з собою діяти. А все через перевтому Коцюбинський
  11. уживається на початку речень, в основному питальних. ◆ Підійшов до іх сусіда, привітавсь та й каже: «А чи чули ви, що коло Чорного гаю розбої?» Марко Вовчок
  12. уживається на початку речень, що виражають несподіваний перехід до іншої думки або теми розмови. ◆ Може б Ви вияснили їм [редакторам] мету обміну часописами. Буду дуже вдячний за поміч. А що чували про ювілейний збірник «Свободи»? Коцюбинський
приєднально-підсилювальний
  1. у сполуч. із займ. і присл. як, який, скільки, що та ін. приєднує речення (здебільшого пптальні чи окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їх змісту. ◆ Здоровенька була, Лисичко! Поласуй з нами, молодичко! А виноград же то який! Глібов
єднальний
  1. діал. має значення спол. «і». ◆ Коню сивий, будь щасливий а не спотикайся Чубинський


СинонімиРедагувати

АнтонімиРедагувати

ГіперонімиРедагувати

ГіпонімиРедагувати

ХолонімиРедагувати

МеронімиРедагувати

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізмиРедагувати

ПерекладРедагувати

часткаРедагувати

Частка.

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. питальна або спонукальна для підсилення мови.

вигукРедагувати

Вигук.

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. виражає здогад, здивування і т. ін. ◆ Яким, видно, помітив гнідкову думку й почав його докоряти: — А, не хочеш? Угинаєшся?.. Не хотів і Яким уставати, та, бач, збудили... (Панас Мирний, Зібрання творів, том IV, 1955, 310);
  2. виражає незадоволення, досаду, погрозу, злорадство. ◆ Якби можна, забив би я оце парочку диких гусей та засмажив на маслі.. — А-а! не дратуйте ж бо!.. (Коцюбинський, Зібрання творів, І, 1955, 199);
  3. виражає переляк, відчай, біль. ◆ Щоб оце хтось прийшов на виноградник, зрубав його, спалив, знищив хліб святий — а-а! (Коцюбинський, Зібрання творів, І, 1955, 203);

ПерекладРедагувати

ДжерелаРедагувати

Редагувати

Редагувати

Шаблон:=ket=

Редагувати

Редагувати

Редагувати

Редагувати

ДжерелаРедагувати

  • Словник української мови в 11-ти томах, К.: Наукова думка, том І, 1970
  • Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник / За ред. Ю. О. Карпенка. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1997. — 250 с.