Я, яРедагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Буква кирилиці. 30-я в болгарській, 32-а в білоруській, 33-я в українській і російській абетці, в усіх чотирьох — остання буква (в українській абетці до 1990-го року — передостання); із сербської абетки вилучено в середині XIX століття, у македонську її й не вводили. Також дану букву використовують і в інших писемностях неслов'янських мов.

ВимоваРедагувати

Uk-я
Ru-я (ʲa)

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. незм.с. Тридцять перша буква української абетки, що познача сполуку /j/ або м'яку шелестівку з голосівкою /a/.◆ — «Я, я»! «Я» — остання буква в алфавіті, — обриває він Тимка. — Потрібні йому твої поради — вибереться якось і сам Юрій Збанацький, «Таємниця...»

ГіперонімиРедагувати

  1. буква.

ЕтимологіяРедагувати

Сягає юса малого.

ДжерелаРедагувати

Українська
Редагувати

іменникРедагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

відмінок однина множина
Н. я я
Р. я я
Д. я я
З. я я
Ор. я я
М. я я
Кл. я* я*

я

Іменник середнього роду, незмінний (відмінювання 0).


Корінь: -я-.

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. у знач. ім., невідм., с. його вживають, позначаючи усвідомлювану людиною власну сутність, себе в навкіллі. ◆ Огей мовчить. Він заглиблюється в себе, аналізуючи своє внутрішнє «я» як громадянина, наукового діяча, сім'янина і члена великого колективу. Олесь Досвітній ◆ Фізична неволя не дозволяє моєму «я» проявитися. Уляна Кравченко ◆ Майстер сцени мусить мобілізувати всі можливості свого творчого «я», своє знання життя, свою ідейну озброєність на глибоке проникнення у внутрішнє єство тієї людини, яку він покликаний втілити на сцені. Амвросій Бучма
  2. філос. Уживають, визначаючи суб'єкта. ◆ Розмови про те, що людське «я» зберігається в людському мозкові, слушні лише за умови, коли цей мозок діє в людському тілі. Наука і життя

СинонімиРедагувати

АнтонімиРедагувати

ГіперонімиРедагувати

  1. буква
  2. звук

ГіпонімиРедагувати

ХолонімиРедагувати

МеронімиРедагувати

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізмиРедагувати

Прислів'я та приказкиРедагувати

Споріднені словаРедагувати

Найтісніша спорідненість

ПерекладРедагувати

Список перекладів

займенникРедагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Займенник.

Відмінок
Називний я
Родовий мене́, до ме́не
Давальний мені́
Знахідний мене́
Орудний мно́ю
Місцевий на/у мені́

Корінь: -я-

ВимоваРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. його вживає мовець, називаючи самого себе. ◆ Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить. Т.Г. Шевченко ◆ Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною. І.Нечуй-Левицький ◆ Я од людей чула. Дитина мені хвора. Б.Д.Грінченко, «Словарь української мови»

СинонімиРедагувати

АнтонімиРедагувати

ГіперонімиРедагувати

ГіпонімиРедагувати

ХолонімиРедагувати

МеронімиРедагувати

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізмиРедагувати

Прислів'я та приказкиРедагувати

ЕтимологіяРедагувати

Займенник я походить зі стсл. азъ, що розвинувся з псл. (j)azъ. Далі путі розвитку досі нез'ясовано. Труднощі пов'язано з різним відтворенням шелестівок: окремих форм виводять з і.-є. «ĝh», у той час як инших — із і.-є. «ĝ». Також досі не узгоджено й розвиток голосівок. Якщо грецькі й латинські форми сягають і.-є. *eĝōm, то індоіранські й на ділі всі инші сягають *eĝ(h)om з короткістю голосівки. Поширеною є теорія морфологічних відмінностей і.-є. особового займенника 1 ос. одн., тому найдавнішою формою вважають іззовні найпростіше *eĝ-, тоді як *eĝō- пояснюють упливом первинних дієслівних закінчень (1 ос. одн. теп. часу), а *eĝom — упливом уторинних дієслівних закінчень (1 ос. імперфекту). Дана теорія суперечить фактові безумовного емфатичного використання і.-є. *eĝōm/*eĝŏm. Ця стародавня риса емфатичного використання не дає змоги приписувати давнього впливу *eĝōm/*eĝŏm з боку особових форм дієслова, що вже містили в собі вказівку на особу. Одначе з усіма суперечностями одна спільна риса об'єднує відтворених форм — короткість початкового *e- (єдиний вагомий виняток — якість голосівки в хетській і тохарській мові, хоч і його пояснено). На цьому тлі аж надто сильно виокремлено невідповідність початкового і.-є. *е- і слов. *а- (*azъ). Дане питання й досі ґрунтовно не розв'язано. Також не з'ясовано причин відпадіння кінцевого *-zъ (припущено про вплив займенника *ty «ти»). Маючи, з одного боку, і.-є. коротку голосівку, а з иншого, — слов'янську довгу, було б логічно говорити про подовження останньої, що дало б і.-є. > псл. > *ě/*ja > стсл. ѣ/я. Отож багато науковців визначають походження слов. я як неясне. Припущення про стягнення спол. а штибу *еzъ > *azъ не є розв'язком. Також не можна повагом сприймати спроб відтворити форми штибу укр. я ←... *jē, *jō ← і.-є. *H1j-eH1. Пан О.М.Трубачов доволі обґрунтовано припустив, що сучасний займенник я походе зі справжнього слова-речення, що прочитати його можна як *eĝōm*e ĝo eme «ось я!». Тут — указівний займенник, *ĝо — енклітика, а *еmе — основа непрямого відмінка займенника 1 ос. (у данім разі смисл схожий з англ. it is me «це (є) я»). Звідси виходить, що спроби відтворити початкове найстародавніше *еĝ- є безпідставними й марними.

ПерекладРедагувати

Список перекладів

ДжерелаРедагувати

Білоруська
Редагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Займенник.

Відмінок
Називний я
Родовий мяне́
Давальний мне́
Знахідний мяне́
Орудний мной, мно́ю
Місцевий на/ў мне́

Корінь: -я-

ВимоваРедагувати

Усталені й термінологічні словосполуки, фразеологізмиРедагувати

ЕтимологіяРедагувати

Займенник я походе зі стсл. азъ, що розвинувся з псл. (j)azъ.

Російська
Редагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

Займенник.

Відмінок
Називний я
Родовий меня́
Давальний мне́
Знахідний меня́
Орудний мной, мно́ю
Місцевий на/во мне́

Корінь: -я-

ВимоваРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. Займенник першої особи однини, у множні мы. ◆ Я-то я, да ты-то что ж? Я ли, не я ли! похвальба. Мир вам, и я к вам! Послужи на меня, а я на тебя. Мне что до тебя! Я знаю себя. Где ты, где я (кой-где, мало, редко). Я не я, и котомка не моя! Не я бью, сам себя бьешь. Сперва ты меня повози, а там я на тебе поезжу! Сегодня мне, завтра тебе. Поживешь - увидишь, да и мне скажешь. Ни на себя, ни на людей. Ни себе, ни людям. Ни подо мной, ни надо мной никого нет. Мне что-то не по себе. Отойди от меня, да погляди на себя. Я ли не молодец, мои ль детки не воры? Не тужи обо мне (по мне). Это мне, это тебе, а это мне, дележ. Обо мне что ли речь, я тут! Не мною свет стоит, есть люди, без меня. Кто там? - "Мы!" - А кто вы? - "Калмыки!" - А много ль вас? - "Я одна!" Наш атлас нейдет от нас! Нам бы вот яичко, да еще и облупленное! Мир сотворили, а нас и не спросили! Не нами свет стал, не нами и кончится. Есть и квас, да видно не про нас! Вот я тебя!. Владимір Даль, «Толковый словарь живаго великорускаго языка»
  2. Його вживає мовець, називаючи самого себе. ◆ Я недостоин вас - я это знаю. О.І.Тургенєв ◆ Швабрин и я остались наедине. О.С.Пушкін
    1. дав. в. мне, що виража досаду, побоювання, роздратування під час особистої зацікавлености в чомусь того, хто говоре. ◆ Ох, уж эти мне ребята! О.С.Пушкін
  3. у знач. ім., невідм., с.заст. Його вживають, позначаючи усвідомлювану людиною власну сутність, себе в навкіллі. ◆ "Наивный реализм" всякого здорового человека, не побывавшего в сумасшедшем доме или в науке у философов идеалистов, состоит в том, что вещи, среда, мир существуют независимо от нашего ощущения, от нашего сознания, от нашего Я и от человека вообще. Ленін ◆ Беседовать со своим "я" было для него высшею отрадою. Гончаров ◆ Мой "я" один здесь цел и ненарушим. Вяземский

СинонімиРедагувати

  1. аз
  2. мы
  3. ваш покорнейший слуга
  4. пишущий эти строки
  5. автор этих строк
  6. аз многогрешный
  7. моя персона
  8. ваш покорный слуга
  9. моя особа
  10. автор

АнтонімиРедагувати

ГіперонімиРедагувати

  1. буква
  2. звук

ГіпонімиРедагувати

Усталені словосполучення, фразеологізмиРедагувати

Споріднені словаРедагувати

ЕтимологіяРедагувати

Займенник я походить зі стсл. азъ, що розвинувся з псл. (j)azъ.