містич

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	мі́стич	мі́стичі
Р.	мі́стича	мі́стичів
Д.	мі́стичеві мі́стичу	мі́стичам
З.	мі́стича	мі́стичів
Ор.	мі́стичем	мі́стичами
М.	мі́стичеві мі́стичу	мі́стичах
Кл.	мі́стичу	мі́стичі

мі́с-тич

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 4a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -міст-; суфікс: -ич.

Вимова

• МФА : [ˈmʲistet͡ʃ] (одн.), [ˈmʲistet͡ʃʲi] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. істор. група міського населення, що володіла повними првами… ◆ Статус міської верхівки і повноправних містичів, які пізніше почали називатися міщанами, був високим з моменту виникнення міст.

Синоніми

1. міщанин, мн. міщани

Гіпероніми

1. міське населення

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: містянин, міщанство прикметники: міський, міщанський

Етимологія

Від ??

Переклад

Список перекладів

Джерела

• Міста та міська обрядовість//Історія української культури. Том 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть)