волочити

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	волочу́	волочи́в волочи́ла	волочи́тиму	—
Ти	воло́чиш	волочи́в волочи́ла	волочи́тимеш	волочи́
Він Вона Воно	воло́чить	волочи́в волочи́ла волочи́ло	волочи́тиме	—
Ми	воло́чим(о)	волочи́ли	волочи́тимем(о)	волочі́м(о)
Ви	воло́чите	волочи́ли		волочі́ть
Вони	воло́чуть	волочи́ли	волочи́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	волочячи́
Дієприсл. мин. ч.	волочи́вши
Безособова форма	—

во-ло-чи́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 4c/b. Відповідне дієслово доконаного виду — заволочити.

Корінь: -волоч-; суфікс: -и; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [wɔlɔˈt͡ʃɪte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь. ◆ Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину — і засипають Без домовини Т. Г. Шевченко
   1. нести, на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
   2. ледве пересувати (чоботи тощо). ◆ Ноги хоч ще й не грузли глибоко, та налипало на чоботи, і волочив [Давид] їх, як пудові А. В. Головко
2. розм. силоміць (або переконавши) вести кого-не-будь із собою; тягнути. ◆ — Нас [жінок] сім літ як по морях волочать Котляревський
3. перен., розм. піддавати судовій тяганині. ◆ — Чутка ходила, що Христя задавила хазяйку. Волочили її… Панас Мирний
4. переміщати, перетягати копиці сіна, соломи з одного місця на інше волоком (мотузком і т. ін.). ◆ Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно Л. І. Глібов
5. розпушувати бороною зорану землю до або після сівби. ◆ Ой там удівонька Та пшениченьку сіє. Ой, посіявши, Стала волочити Народна творчість
6. техн. виготовляти дріт і т. ін. на волочильні. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• волочити кайдани
• ледве ноги волочити
• насилу ного волочити
• волочити по етапах
• волочити життя
• волочити вік
• волочити дні

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
топоніми: Волочиськ, Підволочиськ іменники: волока, волочильня дієслова: заволочи́ти

Етимологія

Від праслов'янської форми *velkǭ, *velktī; *volkъ, від котрої також виникли ст.-слов. влѣкѫ, влѣшти, рос. волочь, волочить; походить до праіндоєвр. *welk- «волокти». Рос. влечь — з церк.-слов. влѣкѫ, влѣшти (замість рос. волоку, волочь). (Використані матеріали словника М. Фасмера.)

Переклад

тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь

нести, на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі

ледве пересувати

силоміць вести кого-не-будь із собою; тягнути

піддавати судовій тяганині

переміщати, перетягати копиці сіна, соломи з одного місця на інше волоком

розпушувати бороною зорану землю до або після сівби

виготовляти дріт і т. ін. на волочильні

Джерела

• Словник УЛІФ: волочити