Українська

відм.	однина (чол. р.)	однина (жін. р.)	однина (сер. р.)	множина
Н.	сві́йський	сві́йська	сві́йське	сві́йські
Р.	сві́йського	сві́йської	сві́йського	сві́йських
Д.	сві́йському	сві́йській	сві́йському	сві́йським
З.	сві́йського (іcт.) сві́йський (неіст.)	сві́йську	сві́йське	сві́йських (іст.) сві́йські (неіст.)
О.	сві́йським	сві́йською	сві́йським	сві́йськими
М.	сві́йськім сві́йському	сві́йській	сві́йськім сві́йському	сві́йських

сві́й-ський

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -свійськ-; закінчення: -ий.

який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин). ◆ Пан Цибульський любив пополювать, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить. Олекса Стороженко, «I, 1957, 154.»
який звик до людини; приручений, ручний. ◆ Взяти з лігва мале вовченя, приручити, і ось уже з нього виріс дорослий, але цілком свійський вовк. О. В. Донченко, «III, 1956, 39.»
перен. розм. покірний, слухняний (про людину та її вдачу). ◆ Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими. І. С. Нечуй-Левицький, «II, 1956, 73.»
розм. звичний. ◆ Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську. І. С. Нечуй-Левицький, « IV, 1956, 243.»

Найтісніша спорідненість

який живе при людях, не дикий
Англійська_en: domestic Російська_ru: домашний

який звик до людини; приручений, ручний

покірний, слухняний

звичний

свійський