Редагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

відмінок однина множина
Н. рі́пиця рі́пиці
Р. рі́пиці рі́пиц
Д. рі́пиці рі́пицям
З. рі́пицю рі́пиці
Ор. рі́пицею рі́пицями
М. рі́пиці рі́пицях
Кл. рі́пице* рі́пиці*

рі́-пи-ця

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 5a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -ріпиц-; закінчення: .

ВимоваРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ немає прикладів застосування.
  2. перен. основа, початок чого-небудь. [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми

  1. ?
  2. ?

Антоніми

  1. ?
  2. ?

Гіпероніми

  1. ?
  2. ?

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?

ХолонімиРедагувати

МеронімиРедагувати

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізмиРедагувати

У синтаксичних конструкціях в українській мові слово ріпиця вживається як допоміжний виразовий засіб для точнішого висловлення думки:

  • «Аж по са́му рі́пицю» — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти:
  • «Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю[1]».
  • утну́ти по са́му рі́пицю кому. Змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь. «Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять» (О. Гончар).

КолокаціїРедагувати

Прислів'я та приказкиРедагувати

Споріднені словаРедагувати

ЕтимологіяРедагувати

Від ??

ПерекладРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. "Вир"(роман) - Тютюнник Григорій