ріпиця

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	рі́пиця	рі́пиці
Р.	рі́пиці	рі́пиц
Д.	рі́пиці	рі́пицям
З.	рі́пицю	рі́пиці
Ор.	рі́пицею	рі́пицями
М.	рі́пиці	рі́пицях
Кл.	рі́пице*	рі́пиці*

рі́-пи-ця

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 5a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -ріпиц-; закінчення: -я.

Вимова

• МФА: []
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта. ◆ немає прикладів застосування.
2. перен. основа, початок чого-небудь. ◆ немає прикладів застосування.

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

У синтаксичних конструкціях в українській мові слово ріпиця вживається як допоміжний виразовий засіб для точнішого висловлення думки:

• «Аж по са́му рі́пицю» — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти:
• «Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю».
• утну́ти по са́му рі́пицю кому. Змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь. «Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять» (О. Гончар).

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта

основа, початок чого-небуд

Джерела

• Словник УЛІФ: ріпиця