Відкрити головне меню

Редагувати

Морфологічні та синтаксичні властивостіРедагувати

відмінок однина множина
Н. рі́пиця рі́пиці
Р. рі́пиці рі́пиць
Д. рі́пиці рі́пицям
З. рі́пицю рі́пиці
Ор. рі́пицею рі́пицями
М. рі́пиці рі́пицях
Кл. рі́пице* рі́пиці*

рі́-пи-ця

Іменник, жіночий рід (тип відмінювання 2a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: --

ВимоваРедагувати

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта. ◆ немає прикладів застосування.
  2. перен. Основа, початок чого-небудь.

СинонімиРедагувати

АнтонімиРедагувати

ГіперонімиРедагувати

ГіпонімиРедагувати

ХолонімиРедагувати

МеронімиРедагувати

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізмиРедагувати

У синтаксичних конструкціях в українській мові слово ріпиця вживається як допоміжний виразовий засіб для точнішого висловлення думки:

  • «Аж по са́му рі́пицю» — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти:
  • «Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю[1]».
  • утну́ти по са́му рі́пицю кому. Змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь. «Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять» (О. Гончар).

Споріднені словаРедагувати

ЕтимологіяРедагувати

Від ??

ПерекладРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. "Вир"(роман) - Тютюнник Григорій