мандрівник
Українська
ред.
Морфосинтаксичні ознаки ред.
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | мандрівни́к | мандрівники́ |
| Р. | мандрівника́ | мандрівникі́в |
| Д. | мандрівнико́ві мандрівнику́ |
мандрівника́м |
| З. | мандрівника́ | мандрівникі́в |
| Ор. | мандрівнико́м | мандрівника́ми |
| М. | мандрівнико́ві мандрівникі́ |
мандрівника́х |
| Кл. | мандрівнику́ | мандрівники́ |
ман-дрів-ни́к
Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3b за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -мандр-; суфікси: -ів-ник.
Вимова ред.
- МФА : [mɐndʲrʲiu̯ˈnɪk] (одн.), [mɐndʲrʲiu̯neˈkɪ] (мн.)
- УФ: []
Семантичні властивості ред.
Значення ред.
- той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. [≈ 1] ◆ Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі Коцюбинський, III, 1956, 8
Синоніми
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми ред.
Мероніми ред.
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми ред.
Колокації ред.
Прислів'я та приказки ред.
Споріднені слова ред.
| Найтісніша спорідненість | |
| |
Етимологія ред.
Від мандри, далі від нім. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і нім. wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з нідерл. wanderen, дфриз. wondria, дав.-англ. wandrian, англ. wander, данськ. vandre, шв. vandra «тс.», дав.-англ. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», н.-нім. winden «вити»; українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; рос. мандри́ха «волоцюга», мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти», білор. вандрава́нне, пол. wędrowanie, чеськ. vandr, словац. vandry, в.-луж. wandrak «блукач», н.-луж. wandrowanje
Переклад ред.
| Список перекладів | |
Джерела ред.
- Словник УЛІФ: мандрівник
- Мандрівник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.