Українська

ман-дрів-ни́к

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -мандр-; суфікси: -ів -ник.

той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі Коцюбинський, III, 1956, 8

Найтісніша спорідненість
іменники: ма́ндри, мандрівни́цтво прикметники: мандрівни́й, мандрівни́цький дієслова: мандрувати

Від мандри, далі від нім. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і нім. wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з нідерл. wanderen, дфриз. wondria, дав.-англ. wandrian, англ. wander, данськ. vandre, шв. vandra «тс.», дав.-англ. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», н.-нім. winden «вити»; українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; рос. мандри́ха «волоцюга», мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти», білор. вандрава́нне, пол. wędrowanie, чеськ. vandr, словац. vandry, в.-луж. wandrak «блукач», н.-луж. wandrowanje

Список перекладів
Англійська_en: traveler ^(en)

мандрівник