зумовити
Українська
ред.
Морфосинтаксичні ознаки
ред.мин. | майб. | наказ. | |
---|---|---|---|
Я | зумо́вив | зумо́влю | — |
Ти | зумо́вив зумо́вила |
зумо́виш | зумо́в |
Він вона воно |
зумо́вив зумо́вила зумо́вило |
зумо́вить | — |
Ми | зумо́вили | зумо́вим(о) | зумо́вмо |
Ви | зумо́вили | зумо́вите | зумо́вте |
Вони | зумо́вили | зумо́влять | — |
Дієприкм. | зумо́влений | ||
Дієприкм. пас. | |||
Дієприсл. | зумо́вивши | ||
Безособова форма |
зу-мо́-ви-ти
Дієслово, доконаний вид, перехідне, друга дієвідміна (тип дієвідміни 4a).
Префікс: з-; корінь: -умов-; суфікс: -и; дієслівне закінчення: -ти.
Вимова
ред.- МФА: []
- прослухати вимову?, файл
- УФ: []
Семантичні властивості
ред.Значення
ред.- див. зумовлювати. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми
ред.Мероніми
ред.Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
ред.Колокації
ред.Прислів'я та приказки
ред.Споріднені слова
ред.Найтісніша спорідненість | |
Етимологія
ред.Від ??
Переклад
ред.Список перекладів | |
Джерела
ред.- Словник УЛІФ: зумовити
- Зумовити // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.