дячина

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	дячи́на	дячи́ни
Р.	дячи́ни	дячи́н
Д.	дячи́ні	дячи́нам
З.	дячи́ну	дячи́н
Ор.	дячи́ною	дячи́нами
М.	дячи́ні	дячи́нах
Кл.	дячи́но	дячи́ни

дя-чи́-на

Іменник, істота, чоловічий рід, I відміна (тип відмінювання 1a^° за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -дяч-; суфікс: -ин; закінчення: -а.

Вимова

• МФА : [dʲɐˈt͡ʃɪnɐ] (одн.), [dʲɐˈt͡ʃɪne] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

[1], крайній зліва

Значення

1. зменш.-пестл. до дяк. ◆ Бідолашний дячина не насмів ані кашлянути, ані закректати з болю, коли тяжкий дядько витеребився йому трохи не на голову та розіклав свої на­ мерзлі на снігу чоботи по оби­два боки ного висків. М. В. Гоголь, «Різдвяна ніч» Джерело — uvan.org/uploads/narodna-volia/1941/Narodna-vola-1941-010.pdf.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

Список перекладів
Російськаru: [[ Російська|]] (ru)