Старослов’янська

вѣдати, вɛдати, видати (дієсл. недок., 1-шa дієвідміна)

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	вѣдаю	вѣдав	вѣдатиму	—
Ти	вѣдаєш	вѣдав вѣдала	вѣдатимеш	вѣдаи
Він Вона Воно	вѣдає	вѣдав вѣдала вѣдало	вѣдатиме	—
Ми	вѣдаєм(о)	вѣдали	вѣдатимем(о)	вѣдаймо
Ви	вѣдаєте	вѣдали		вѣдайте
Вони	вѣдають	вѣдали	вѣдатимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.
Дієприсл. мин. ч.	вѣдавши
Безособова форма	[[{{{3}}}но]]

1. (кого, що, о чім) відати, знати (кого, що, про що)

◆ Вѣдаи то каждыи чл̃вкъ кто на тыи листъ посмотрить. ω̇же ӕ кнѧзь єоунутии´ и кистютии... чинимы миръ твердыи. ис королемь казимиромь польскъмь. (Литовсько-польський договір, 1352)

2. вивідати, розвідати

Джерела

Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.... Київ: Наукова думка, 1977. Т. 1, с. 226-227. [1]