абазія (від гр. a… — заперечна частка і basis — ходіння) — втрата здатності стояти або ходити, порушення координації рухів нижніх кінцівок. Є наслідком захворювання нервової системи.
абсанс (фр. absence — відсутність чогось) — короткочасна, раптова втрата свідомості. А. є симптомом і виявом певного захворювання, наприклад, епілепсії. Після короткого затьмарення свідомості хворий повертається до норми. Медикаментами чи функціональними методами лікують основне захворювання.
абстиненція (від лат. abstineo — утримуюсь) — у психофізіології — статеве утримання, а також особливий психічний і фізіологічний стан у наркоманів, які припиняють вживання наркотиків. Характеризується певною незручністю, відчуттям дискомфорту. Потрібні вольові зусилля, щоб пережити, перебороти такий стан і шкідливу звичку.
абулія (від гр. abulia — нерішучість). Термін патопсихології, вживається на означення хворобливого ослаблення або втрати волі.
автобіографія (від гр. autos — сам, bios — життя, grapho — пишу) — букв.: власний життєпис.
автогіпноз (від гр. autos — сам і hypnos — сон) — самонавіювання, викликання гіпнотичного стану людини за допомогою її власних інтелектуальних і вольових зусиль, без участі інших людей.
авторитет (від лат. autoritas — влада, вплив) — загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій в різних сферах суспільного життя.
автофілія (від гр. autos — сам і phileo — люблю) — самолюбування.
агнозія (від гр. a… — заперечна частка і gnosis — знання, пізнання) — розлад процесів впізнавання подразників зовнішнього середовища (оптичних, акустичних, тактильних, нюхових, смакових) або частин власного тіла, що виникає, як правило, внаслідок руйнування певних кіркових зон головного мозку при збереженні органів відчуття (вухо, око тощо).
агорафобія (від гр. agora — площа і phobos — страх) — страх простору, один з видів психоневрозу.
аграматизм (від гр. agrammatos — нерозбірливий) — порушення мовної діяльності людини. Виявляється у неправильному використанні граматичних елементів і форм.
аграфія (від гр. a… — заперечна частка і grapho — пишу) розлад писемної мови, що виявляється у повній втраті здатності писати або значних дефектах на письмі (грубих перекрученнях слів, пропусках складів і літер тощо).
агресивність (вiд лат. aggredior — нападаю) — емоцiйний стан i pиса хаpактеpу людини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями — гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично чи морально).
адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — зміна параметрів чутливості аналізаторів, пристосування їх до подразників (наприклад, око адаптується при сприйманні віддаленого об'єкта завдяки механізмам акомодації та конвергенції). Соціально-психологічна адаптація особистості в групі чи колективі забезпечується завдяки функціонуванню певної системи механізмів (рефлексії, емпатії, прийому соціального зворотного зв'язку тощо).
адаптація соціальна — процес і результат активного пристосування індивіда, шара, групи до умов соціального середовища, до суспільних умов життя, що змінюються або що вже змінилися. У А.с. виділяють дві форми: а) активну, коли суб'єкт прагне впливати на середу з метою її зміни (наприклад, зміни цінностей, форм взаємодії і діяльності, які він повинен освоїти); б) пасивну, коли суб'єкт не прагне до такого впливу і зміни. Показниками успішної А.с. виступає високий соціальний статус індивіда (прошарку, групи) в даному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем загалом і його найбільш важливими елементами (зокрема, задоволення роботою, її умовами і змістом, винагородою, організацією). Показниками низької А.с. є переміщення суб'єкта в іншу соціальне середовище (текучість кадрів, міграція, розлучення), аномія і поведінка, що відхиляється. Успішність А.с. залежить від характеристики середовища і суб'єкта.
адекватність (вiд лат. adaegguatus — пpиpiвняний, piвний, вiдповiдний) — означає вiдповiднiсть людських вiдчуттiв, уявлень, думок пiзнаваному об'єкту.
адміністрація — органи управління, що здійснюють на підставі наданих їм прав виконавчо-розпорядчі функції по підтримці певного порядку, організації діяльності на підприємствах і в установах, в рамках окремих районів, територіальних утворень і інших спільнот. А. має також соціальні служби всіх рівнів. А. покликана здійснювати управління соціальною роботою в межах своєї компетенції.
акселерація (вiд лат. acceleratio — пpискоpення) — пpискоpений iндивiдуальний pозвиток людини (найбільш відчувається в дитячi i юнацькi pоки).
активність соціальна (вiд лат. activus — дiяльний) — свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як на перетворення об'єктивних соціальних умов, так і на формування соціальних якостей власної особистості (активної життєвої позиції).
актуалізація (вiд лат. actualis — спpавжнiй, сучасний) — пеpехiд певного iнстинкту, схильностi, здатностi i можливого (потенцiального) у спpавжнiй (актуальний) стан.
аларміст (від фр. alarme — тривога, неспокій) — особа, схильна до паніки, яка розповсюджує неперевірені, необґрунтовані чутки, які викликають тривожні настрої.
аліменти — кошти, які у встановлених законом випадках одні члени сім'ї зобов'язані виплачувати на утримання інших членів сім'ї. Сімейне законодавство встановлює коло осіб, що мають право на А., зобов'язаних до їх сплати, розмір і терміни виплати А. При відмові від добровільної виплати А. можуть бути стягнуті через суд.
алкоголізм (від арабського al-kuhl — тонкий порошок) — хронічне захворювання, яке розвивається в результаті систематичного вживання спиртних напоїв, і яке проявляється у фізичній і психічній залежності від алкоголю, що веде до соціальної і психологічної деградації особистості.
альтернатива (вiд лат. alterno — чеpгую, змiнюю) — поняття психологiї упpавлiння. Означає необхiднiсть вибоpу мiж двома або кiлькома можливостями, що виключають одна одну.
альтруїзм (фр. altruisme) — безкорисливе піклування про благо інших та готовність жертвувати для інших своїми інтересами.
альтруїзм — самовідданість, свідоме і добровільне служіння людям, бажання допомогти іншим, сприяти їх щастю на основі мотиву любові, відданості, вірності, взаємодопомоги, співчуття. Термін введений О.Контом як протилежний за значенням егоїзму. А. виступає одним з принципів в соціальній роботі. Здатність до А. необхідна якість працівників соціально-культурної сфери.
амімія (від гр. a — заперечна частка і mimikos — мімічний) — зниження або повна відсутність міміки обличчя внаслідок враження нервової системи.
амнезія (від гр. a — заперечна частка і mneia, mneme — пам'ять) — послаблення або втрата пам'яті.
аморалізм — 1) суспільно-історичне явище, що виражається в запереченні загальноприйнятих норм моралі в поведінці людей; 2) принцип практичної або ідейної орієнтації, який обгрунтовує правомірність нігілістичного відношення до загальнолюдських норм моралі в поведінці людини, а також в політиці, що проводиться певними групами людей або політичними партіями; 3) характеристика сукупності негативних якостей людини, його вчинків і способу життя (підлість, безчестя, безпринципність, зрада, безсовісність, брехня, обман тощо). У деяких аспектах перетинається з такими поняттями, як аномія і поведінка, що відхиляється.
аналізатор — оpган відчуття з відповідною дiлянкою мозку i неpвовими шляхами, що їх з'єднують.
андрофобія (від гр. aner (andros) — чоловік і phobos — страх) — ненависть до чоловіків.
аномія — різні види порушень в ціннісно-нормативний системі суспільства; стан суспільства, в якому помітна його частина, знаючи про існування зобов'язуючих їх норм, відноситься до них негативно або байдуже. Поняття «А.» введено французьким соціологом Е. Дюркгаймом, потім розроблено американським соціологом Р. Мертоном. Останній розглядав А. як основу поведінки, що відхиляється, яка викликана неможливістю досягнути індивідуальних цілей «законними шляхами». В даний час використовується при вивченні кризових явищ, перехідних суспільних станів, в соціології права і моралі, в області соціальної роботи при дослідженні розв'язання проблем девіантної поведінки.
анофтальм (від гр. an — заперечна частка і ophtalmos — око) — мед. відсутність одного ока або двох.
антенатальний (від лат. ante — до і natalis — той, що стосується народження) — те, що стосується до внутрішньочеревного життя, до періоду до народження.
антисуспільні явища — явища соціального життя, які находяться у протиріччі із загальноприйнятими нормами моралі і гуманізму.
антиципація (лат. anticipatio — угадування напеpед, пеpедбачення) — у психологiї як здатнiсть випеpеджаючого вiдобpаження явища, пеpедбачення поведiнки iндивiда тощо.
апартеїд — найбільш крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення або істотне обмеження політичних, соціально-економічних і цивільних прав якої-небудь групи населення, аж до її територіальної ізоляції (див. резервація). До А. відносяться деякі акти геноциду. Сучасне міжнародне право вважає А. злочином проти людства. У 1973 році ООН прийняла Міжнародну конвенцію про припинення А. і покарання за нього.
апатія (гр. apatheia — безчуттєвість) — стан байдужості, відсутності інтересу.
аперцепція (вiд лат. ad — до, perceptio — спpиймання) — piзновид i властивiсть спpиймання, в яких виявляється залежнiсть спpиймання вiд попеpеднього iндивiдуального досвiду людини, її знань, iнтеpесiв, актуальних для неї потpеб, полягає у включеннi нових об'єктiв до наявної в людини системи уявлень.
арефлексія (гр. a — заперечна частка і reflexus — відбиття) — мед. відсутність рефлексів.
аскетизм — крайня форма стриманості від чуттєвих задоволень, свідоме придушення природних бажань і потреб, повна зневага до матеріальних благ і радощів земного життя. Як етичний принцип протистоїть гедонізму, що зводить насолоду у вище благо і мету життя. Розрізнюють дві основні різновиди А.: релігійний і етичний, які приймають специфічні форми мотивації в різні історичні епохи. Релігійний А. виявляється частіше за все в формі самоти, в різного роду самотортурах, постах, в безшлюбності тощо. Етичний, так званий мирський А. набував, зокрема, форми протесту проти майнової нерівності, розкоші і неробства пануючих класів. Наукове розв'язання питання полягає в подоланні крайнощів як А., так гедонізму, в реалізації всього багатства суті людини, досягнення радості буття і повноти відчуття життя.
асоціації соціальних працівників — об'єднання фахівців в області соціальної роботи. Вони беруть участь в діяльності Міжнародної федерації соціальних працівників і інших міжнародних організацій, співпрацюють з національними асоціаціями різних країн.
астенія (гр. astheneia — безсилля, слабкiсть) — зниження сил певної психiчної функцiї оpгана або тканини, загальна ослабленiсть. У психологiї говоpять пpо астенiчнi почуття, астенiчний тип iндивiда тощо.
аутогенне тренування — система пpийомiв свiдомої психiчної самоpегуляцiї людини.
афект (вiд лат. affectus — хвилювання, пpистpасть) — короткочасна і сильно виражена емоційна реакція, яка супроводжується порушеннями як в довільно-руховій сфері (гальмування або перезбудження, порушення координації рухів), так і в сфері вегетативних реакцій (зміна пульсу і дихання, спазм кровоносних судин та ін.). А. може порушувати нормальне протікання вищих нервових процесів, спричиняючи звуження, а іноді затьмарення свідомості. У зв'язку з цим розрізнюють стани нормального А. і патологічного. Останній характеризується втратою здатності контролювати свої дії з подальшою їх амнезією (відсутністю спогадів або неповними спогадами про події переживання певного періоду). У патологічному А. гніву та люті людина може здійснити злочин аж до вбивства, в стані А. туги та відчаю — самогубство. Патологічний А. виникає, як правило, у психічно нездорових осіб. У карному праві злочин, скоєний в стані А., сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, розглядається як скоєний при пом'якшувальних обставинах. У практиці соціальної роботи явище А. повинно враховуватися при спілкуванні з клієнтами, особливо психічно нездоровими.