Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	біду́ю	бідува́в	бідува́тиму	—
Ти	біду́єш	бідува́в бідува́ла	бідува́тимеш	біду́й
Він Вона Воно	біду́є	бідува́в бідува́ла бідува́ло	бідува́тиме	—
Ми	біду́єм(о)	бідува́ли	бідува́тимем(о)	біду́ймо
Ви	біду́єте	бідува́ли		біду́йте
Вони	біду́ють	бідува́ли	бідува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	біду́ючи
Дієприсл. мин. ч.	бідува́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	бідо́ваний
Безособова форма	бідо́вано

бі-ду-ва́-ти

Корінь: -бід-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

жити в бідності, нужді, терпіти злидні, нестатки. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ — І дивні ті люди: бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові… М. М. Коцюбинський
1. жити в горі; горювати. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ П'є п'яниця неділю… П'є п'яниця другую, а я, бідна, бідую П. П. Чубинський

Найтісніша спорідненість

Від ??

жити в бідності, нужді, терпіти злидні, нестатки

жити в горі; горювати

бідувати