Українська
ред.

Морфосинтаксичні ознаки ред.

  теп. ч. мин. ч. майб. ч. наказ.
Я акредиту́ю акредитува́в акредитува́тиму  —
Ти акредиту́єш акредитува́в
акредитува́ла
акредитува́тимеш акредиту́й
Він
Вона
Воно
акредиту́є акредитува́в
акредитува́ла
акредитува́ло
акредитува́тиме  —
Ми акредиту́єм(о) акредитува́ли акредитува́тимем(о) акредиту́ймо
Ви акредиту́єте акредитува́ли акредиту́йте
Вони акредиту́ють акредитува́ли акредитува́тимуть  —
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч. акредиту́ючи
Дієприсл. мин. ч. акредитува́вши
Пас. дієприкм. теп. ч. акредито́ваний
Безособова форма акредито́вано

а-кре-ди-ту-ва́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Префікс: а-; корінь: -кредит-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова ред.

Семантичні властивості ред.

Значення ред.

  1. фін. давати кому-небудь повноваження на одержання грошей або на проведення торговельних операцій. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Білограй говорив усім, нібито направив у Брянську область одного «ділового чоловіка» заготовляти ліс. Акредитував він його на суму сто п’ятдесят тисяч карбованців Ю. М. Мушкетик
  2. дипл. призначати кого-небудь дипломатичним представником в іноземній державі. [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми

Антоніми

  1. ?
  2. ?

Гіпероніми

  1. ?
  2. ?

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?

Холоніми ред.

Мероніми ред.

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми ред.

Колокації ред.

Прислів'я та приказки ред.

Споріднені слова ред.

Найтісніша спорідненість

Етимологія ред.

Від ??

Переклад ред.

давати повноваження на одержання грошей або на проведення торговельних операцій
призначати кого-небудь дипломатичним представником в іноземній державі

Джерела ред.

  • Словник УЛІФ: акредитувати
  • Словник української мови в 11-ти томах, К.: Наукова думка, том І, 1970
  • Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики /Уклад. і головний редактор В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003 ISBN 966-569-178-3