Шаблон:етимологія:особа

осо́ба, о́соб «особина», о́собень «тс.», осо́би́на СУМ, Ж, особи́стість, особи́тель «ізолятор» Ж, осо́бність «самостійність; особливість» Ж, особня́к, осі́бний, осо́бенний «особливий» Ж, [особі́тний, осо́бний] «тс.», осо́бий «тс., окремий», особи́стий, особли́вий, осо́бшаний «особливий», осі́бно, [осі́бне, осо́бе, особи́тно ЕЗб 25], особли́ве (заст.), особли́во, осо́бне, осо́бно, особняко́м Ж], осо́биле «особливо», безособо́вий, відособи́ти, зосе́бна «зокрема» Пі, зосі́бна, знеосі́бка, знеособи́ти, на-осо́бі «окремо» Ж, надосо́бний «особливий» Ж, одособи́тися ВеЛ, по-осо́бі «окремо» Нед, по-осо́бне «одинично» Нед, по-особли́вому, уосо́бити; — рос. болг. особа, білор. асо́ба, д.-рус. особь (особъ) «окремо», пол. чеськ. словац. osoba, в.-луж. н.-луж. wosoba, мак. особен «особливий», сербохорв. о̀соба, словен. oséba, ст.-слов. особь «окремо», особъ «тс.»; — psl. osobъ «осібно, окремо», що виникло з прислівникового звороту o sobe, o sebe «окремо, сам собі»; на ґрунті окремих слов'янських мов дало численні похідні; nop. і лат. persona «персона» з лат. per se «про себе». — Німчук 309—310; Rudn. II 884; Черных І 608; Фасмер III 162; Преобр. І 663—664; Виноградов Очерки 32; ЭСБМ 1, 177—178; Brückner 384; Holub—Lyer 349; Schuster-Sewc 1665—1666; Младенов 390; Mikl. EW 331. — Див. ще о¹, се́бе́. — Пор. за́сіб.