*azъ

Ця словникова стаття застосовує праслов'янські відтворені форми. Достеменних прикладів їхньої наявности не збережено; їх доводять методи компаративістики.

Праслов’янська

Морфологічні та синтаксичні властивості

a-zъ

Вимова

• • МФА: [azŭ]

Семантичні властивості

Значення

1. я.

Похідні слова

• Церковнослов’янська: азъ, ѩзъ, ѩ
• Західнослов’янські мови:
  • Лужицькі:
    • Верхньолужицька: ja
    • Нижньолужицька: ja
  • † Полабська: jo, joz
  • Старопольська: jaz
    • Польська: ja
  • Словацька: ja
  • † Словінська: jåu̯
  • Старочеська: jaz
    • Чеська: já
• Південнослов’янські мови:
  • Старослов’янська:

    Кирилиця: азъ

  • Болгарська: аз, язе, йа, ес
  • Македонська: jас
  • Сербохорватська:

    Кирилиця: jâ

    Латиниця: jȁz

  • Словенська: jàz
• Східнослов’янські мови:
  • Давньоруська: азъ, ѩзъ, ѩ
  • Білоруська: я
  • Російська: я
  • Українська: я

Етимологія

Труднощі пов'язані з різним відтворенням шелестівок: окремих форм виводять від піє. *ĝh, у той час як инших — із піє. *ĝ. Також досі не узгоджено й розвиток голосівок. Якщо грецькі й латинські форми сягають піє. *eĝōm, то індоіранські й на ділі всі инші сягають піє. *eĝ(h)om з короткістю голосівки. Поширена є теорія морфологічних відмінностей і.-є. особового займенника 1 ос. одн., тому найдавнішою формою вважають іззовні найпростіше піє. *eĝ-, тоді як піє. *eĝō- пояснюють упливом первинних дієслівних закінчень (1 ос. одн. теп. часу), а піє. *eĝom — упливом уторинних дієслівних закінчень (1 ос. імперфекту). Ця теорія суперечить фактові безумовного емфатичного використання і.-є. піє. *eĝōm / *eĝŏm. Ця стародавня риса емфатичного використання не дає змоги приписувати давнього впливу піє. *eĝōm / *eĝŏm з боку особових форм дієслова, що вже містили в собі вказівку на особу. Одначе з усіма суперечностями одна спільна риса об'єднує відтворених форм — короткість початкового піє. *e- (єдиний вагомий виняток — якість голосівки в хетській і тохарській мові, хоч і його пояснено). На цьому тлі аж надто сильно виокремлено невідповідність початкового піє. *е- і псл. *а-. Це питання й досі ґрунтовно не розв'язано. Також не з'ясовано причин відпадіння кінцевого псл. *-zъ (припущено про вплив займенника псл. *ty «ти»). Маючи, з одного боку, і.-є. коротку голосівку, а з иншого, — слов'янську довгу, було б логічно говорити про подовження останньої, що дало б піє. *е > псл. *ē > *ě / *ja > стсл. ѣ / я. Отож багато науковців визначають походження псл. *azъ як неясне. Припущення про стягнення спол. а штибу *еzъ > *azъ не є розв'язком. Також не можна повагом сприймати спроб відтворити форми штибу укр. я ←... *jē, *jō ← і.-є. *H₁j-eH₁. Пан О.М. Трубачов доволі обґрунтовано припустив, що сучасний займенник я походе зі справжнього слова-речення, що прочитати його можна як піє. *eĝōm ← *e ĝo eme «ось я!». Тут *е — указівний займенник, *ĝо — енклітика, а *еmе — основа непрямого відмінка займенника 1 ос. (у цім разі смисл схожий з англ. it is me «це (є) я»). Звідси виходить, що спроби відтворити початкове найстародавніше піє. *еĝ- суть безпідставні й марні.

Джерела

Этимологический словарь славянских языков / АН СССР. Институт русского языка им. В.В. Виноградова РАН; Редкол. О. Н. Трубачёв (главный ред.) и др. — : Наука , 1974. Выпуск 1: *a — *besědьlivъ / Ред.: В. А. Меркулова, Ж. Ж. Варбот, Л. А. Гиндин, Л. В. Куркина, И. П. Петлева, Т. В. Горячёва, В. Михайлович, — 1974. — 214 с.