церковнослов'янська мова

Українська
Редагувати

Тип та синтаксичні ознакиРедагувати

цер-ков-но-сло-в'·я́н-ська мо́-ва

Стійка словосполука (термін). Використовується як іменна група.

ВимоваРедагувати

  • МФА: [t͡sɛ̝rˌkɔu̯nɔ̝slɔ̝u̯ˈjɑnʲsʲkɑ̽ ˈmɔwɑ̽]

Семантичні властивостіРедагувати

ЗначенняРедагувати

  1. пізня старослов'янська мова (XI-XVII ст.), мова релігійної літератури у східних і південних слов'ян ◆ Церковнослов'янська мова богослужіння була, звичайно, зрозумілішою для народу, ніж латинська мова католицького культу. О. І. Білецький, «Від давнини до сучасності, I», 1960 р. ◆ Учителькою була… матушка Раїса. Вона викладала російську й церковнослов'янську мови, закон божий, арифметику і навіть астрономію. Олесь Донченко, «III», 1956 р.

ЕтимологіяРедагувати

Похідне утворення від церква та слов'яни, див.

ПерекладРедагувати

Список перекладів

ДжерелаРедагувати

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 203.