літературна мова

Українська

Тип та синтаксичні ознаки

лі-те-ра-ту́р-на мо́-ва

Стійка словосполука (термін).

Вимова

• МФА: []
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. вища форма національної мови, яка відзначається унормованістю, відшліфованістю, уніфікованістю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Обслуговує різні сфери суспільного життя людей (державні, громадські, політичні установи, науку, пресу, телебачення, освіту, театр, кіно, художню літературу, побут людей, ділове спілкування). ◆ немає прикладів застосування.

Гіпероніми

1. національна мова

Гіпоніми

1. усна мова, писемна мова
2. нормативність мовлення > мовна норма. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, морфології, синтаксису, орфографії, пунктуації, словотвору, стилістики
3. варіантність норм. Варіантність – це здатність мовних одиниць різними формами передавати той самий зміст. Наприклад, на морфологічному рівні: буду писати і писатиму, вищий і більш високий.

Переклад

Список перекладів
Російськаru: литературный язык (ru) чол.

Джерела

Брус М. П. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. — Івано-Франківськ: Тіповіт, 2004. — 230 с.