Шаблон:етимологія:кінець

кіне́ць, коне́ць Ж, кінці́вка, кінча́к «меч з вузьким лезом», кінчани́н «той, що живе наприкінці села» Ж, кінчи́на «кінцівка» Ж, кончина «кінець, смерть» Ж, кінцевий, кінчастий «з гострим кінцем», кінчатий «тс.», конечний, концєви́й «який живе чи знаходиться наприкінці села» Я, конче «обов'язково, неодмінно», конечне, конечно «тс.», кінча́ти, безконе́чник, безконе́чний, доконе́чний, доко́нче, закі́нчення, наконе́чник, напри́кінці́, [наскінчу́], нескінч́енний, [оконе́чний] Ж, поконе́ць, поконе́че «кінець» Нед, приконе́ччя, приконе́чний, прикінце́вий, скі́нча «кінець» Нед, сконе́ць «тс.» теж, укіне́ць; — рос. конец «кінець», білор. канец, д.-рус. коньць, пол. словац. koniec, чеськ. konec, в.-луж. kónc «тс.», н.-луж. kóńc «кінець; початок», полаб. ťüněc «кінець», болг. конец «нитка; (заст.) кінець», мак. конец «нитка; волосінь», сербохорв. ко̀нац «нитка; кінець, край», словен. konec «кінець; початок; ціль; нитка», ст.-слов. коньць «кінець»;— psl. konьcь «кінець, початок»; похідне від konь або *копь «тс.» (пор. ст.-слов. ис-кони до кони, пов'язаних з psl. *čęti «починати»; фонетично незакономірна форма кінець зам. коне́ць виникла під впливом форм типу кінця (<*коньця) з закономірним і (<o) в новому закритому складі. — Фасмер II 310; Sławski II 418—419; БЕР II 588 —589. — Див. ще кін.