блукати
Українська
ред.
Морфосинтаксичні ознаки ред.
теп. ч. | мин. ч. | майб. ч. | наказ. | |
---|---|---|---|---|
Я | блука́ю | блука́в блука́ла | блука́тиму | — |
Ти | блука́єш | блука́в блука́ла | блука́тимеш | блука́й |
Він Вона Воно |
блука́є | блука́в блука́ла блука́ло | блука́тиме | — |
Ми | блука́єм(о) | блука́ли | блука́тимем(о) | блука́ймо |
Ви | блука́єте | блука́ли | блука́йте | |
Вони | блука́ють | блука́ли | блука́тимуть | — |
Дієприкм. теп. ч. | ||||
Дієприкм. мин. ч. | ||||
Дієприсл. теп. ч. | блука́ючи | |||
Дієприсл. мин. ч. | блука́вши | |||
Пас. дієприкм. теп. ч. | — | |||
Безособова форма | — |
блу-ка́-ти
Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.
Корінь: -блук-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.
Вимова ред.
- МФА: []
- прослухати вимову?, файл
- УФ: []
Семантичні властивості ред.
Значення ред.
- ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку. ◆ В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає Т. Г. Шевченко
- ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити. ◆ Хто просто йде, той дома ночує, а хто об'їжджає, той в лісі блукає Матвій Номис
- їздити по світі, коли часто змінюєш місце перебування. ◆ Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає Котляревський
- розм. робити прогулянку; прогулюватися. ◆ Як люблю я по лісі блукати!… І. Я. Франко
- перен. поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках. ◆ Ніч ясна така… Блідний промінь мляво По стіні блука Грабовський
Синоніми
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
Холоніми ред.
Мероніми ред.
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми ред.
Колокації ред.
Прислів'я та приказки ред.
Споріднені слова ред.
Найтісніша спорідненість | |
Етимологія ред.
Від ??
Переклад ред.
ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку | |
ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити | |
їздити по світі, коли часто змінюєш місце перебування | |
робити прогулянку; прогулюватися | |
поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках | |